Дострокові парламентські вибори в Сербії. Які сюрпризи?

Світлина з відкритих джерел

17 грудня 2023 року в Сербії відбудуться дострокові парламентські вибори. Політична криза в Сербії розпочалася практично після виборів президента минулого року, адже критика очільника держави Александара Вучича нікуди не поділася. Чинний президент отримав тоді комфортні 58,59% — достатній результат, щоб переобратися вже в першому турі. Найближчий конкурент, проєвропейський кандидат Здравко Понош, здобув лише 18,39%. 

Вибори 2022 року

Можна узагальнено констатувати, що фундамент результату Вучича зробила «глибинна Сербія», невеликі міста та околиці Белграда. Ці виборці прагнуть «сильної руки», жадають якщо не реінкарнації Югославії, то принаймні Сербії, яку побоюється вся балканська околиця. Можливо, бажання стати жупелом для сусідів близьке для кожного з нас — бо у кого з нас нормальні сусіди по квартирі та вулиці? Проте побутова логіка не працює в міждержавних справах. У перманентних натяках Вучича про неодмінне повернення сербів на терен Косово чи неприєднання до санкцій проти РФ вкрай замало рації, адже Сербія економічно вкрай інтегрована в Євросоюз, де точно не в захваті від таких кульбітів.

В регіонах Сербії статистика минулорічних виборів відрізнялася від результату по країні загалом. У традиційно більш зверненій на захід Войводині, Вучич мав не таку комфортну перевагу: 49,75% проти 27% Поноша, а в опозиційному Белграді й поготів отримав лише 43,64%. Показовими в розрізі зовнішньої політики, стали результати голосування за кордоном. Вучич переміг серед сербів Берліна, Москви та Баня Луки, Понош — у Лондоні, Брюселі та Нью-Йорку.

З новою силою політична криза спалахнула після весняного масового убивства у белградській школі, де загинуло 9 людей — опозиційний рух «Сербія проти насильства» дотепер збирає багатотисячні акції протесту. Обурення не затихає, стілець під владою хитається все більше. Рейтинги владної Сербської прогресивної партії (СПП) просідають, підтримка руху «Сербія проти насильства» зростає. Наступний рік обіцяє економічні проблеми Сербії, тож заплановані чергові вибори 2024 року відбувалися б не в самих комфортних для влади умовах. До того ж інцидент біля села Банська на півночі Косово, коли невідомі на двох вантажівках перегородили дорогу і обстріляли патруль косовської поліції вбивши правоохоронця, викликав небажану увагу з боку ЄС до сербських справ.

Александар Вучич вирішив перезавантажити політичну систему в поки що відносно сприятливих для себе умовах. З моменту приходу до влади СПП в 2012 році, позачергові вибори в країні проводяться вчетверте, подібний крок не є чимось новим. Навпаки, доречно назвати їх технологією — Вучич сам задає ритм політичного життя, і збиває темп дихання опозиції яка готувалася до виборів аж наступного року.

Перший камінь будівлі Народної Скупщини Республіки Сербії особисто заклав Петро І Карагеоргієвич в 1907 році. Сербія за його правління, дарма що лишалася монархією, могла похвалитися справжнім огромом демократичних свобод, за що ту називали «П’ємонт південних слов’ян». Зараз, як бачимо, ситуація в політичному житті має дещо менш рожеву палітру.

Александар Вучич та СПП

Учасниками позачергових перегонів є 18 партій, блоків та рухів. Дюжина з них вже має представництво у Скупщині. Це досить строкаті за поглядами персонажі — є такі, що вважають за не зле відновити монархію (цікаво лише яку з двох династій планується посадити на престол), дехто їздить у броньованому джипі з російськими номерами та намальованою літерою Z, проте окрім владної СПП та проєвропейського блоку сумнівно вважати їх реальними гравцями. Хоча провести кілька багнетів до Скупщини їм цілком під силу.

На першому місці рейтингів знаходиться блок партій створений довкола СПП, список: «Александар Вучич — Сербія не повинна зупинитися» («Србија не сме да стане»). Подібні, аж до неба пафосні назви, були і на попередніх виборах: «Александар Вучич — Разом можемо все» у 2022 році, «Александар Вучич — Сербія перемагає» у 2016, «Александр Вучич — Майбутнє, в яке ми віримо» в 2014 та «Томіслав Ніколич — Запустимо Сербію» в 2012.

Сьогодні, вочевидь, віра в майбутнє вже й не надто велика, перемогти саме так як хотілося, навряд вийде, та і можеться далеко не все. Проте відступати в СПП не думають. Її список, досить широка різношерста коаліція. СПП там сусідить з соціал-демократами, комуністами (комуністична партія Сербії створена онуком Броза Тіто в 2016 році, але щось пішло не так, і вони зробили ребрединг — зараз називаються «Српска лєвіца»), партіями селян (таких аж дві), сербської народної партії (ватажок якої в стилі місцевого Трампа ратує за стіну на кордоні з Північною Македонією. Також виступає проти вступу до ЄС і за зближення з РФ — добре хоч агресію РФ у 2022 року засудив), партією «Здорова Сербія» та партією пенсіонерів. До честі Вучича, він якось вміє з справлятися з цією публікою і змушує працювати на один результат — інша справа, на який саме.

В СПП серйозно націлені на перемогу, демонструючи це навіть на рівні візуального лоску та патетики: зібрали найбільше за всіх учасників підписів для подання до виборчої комісії (88 тисяч.), провели грандіозне шоу з заключним виступом Вучича. Список партії номінально очолив міністр оборони Сербії Мілош Вучевич (вочевидь, щоб додати програмі мілітарної риторики, яка завжди толерується сербським виборцем), який на зборах називав чинного президента «мотором» Сербії.

Програма Вучича, що логічно, є по суті озвученням його поточної політики. Євроінтеграція, але збереження відносин (в першу чергу економічних) з Росією. І ніяких санкцій. При цьому про визнання Косово не йдеться ані літерою, а перспектива вступу до БРІКС в принципі не відкидається.

Соціологи прогнозують блоку Вучича 39,8%. Це однозначне перше місце, проте цього недостатньо для створення монобільшості. Відповідно, швидше за все, треба буде домовлятися. Наприклад, з Соціалістичною партією Сербії. Її лідер Івіца Дачич немов натякає, що вже відкритий для пропозицій, бо назва його блоку звучить як «Івіца Дачич – прем’єр Сербії». Хоча навряд Вучич розміняє його на вже перевірену чинну прем’єрку Брнабіч, яка позбавлена політичних амбіцій. Про вся випадок, пам’ятаючи про не дуже хороші показники на останніх президентських виборах у столиці, Вучич вжив певні контрзаходи. СПП оголосила, що та братиме участь у виборах у Белграді та низці муніципалітетів разом з праворадикальною Сербською радикальною партією Воїслава Шешеля, свого часу засудженого за воєнні злочини.

«Сербія проти насилля»

Проєвропейська опозиція об’єдналася 27 жовтня довкола гасла «Сербія проти насильства» та домовилася про висунення спільного списку. До нього увійшли рух «Серце» (під керівництвом Здравка Поноша, який посів друге місце після Вучича на президентських виборах 2022 року), партія свободи та справедливості (очолювана колишнім мером Белграда Драганом Джіласом), Народний рух Сербії, Зелено-лівий фронт та «Екологічне повстання» (відомі тим, що організовували та очолювали великі екологічні протести, перекриваючи головні автомагістралі держави), Демократична партія (друга за величиною партія в країні, яка керувала Сербією до появи СПП), Ліберальний проєвропейський рух вільних громадян, та партія «Заєдно».

Важливим завданням для цієї опозиції — не пересваритися. Питання нормалізації стосунків з Косово здатне розколоти навіть базово налаштованих на євроінтеграцію політиків. Чому далеко ходити, той же Здравко Понош — в 1990-х був противником політики Слободана Мілошевича, але «захищав свою країну» і наразі пишається нагородою, яку отримав «за заслуги в обороні від агресії НАТО».

Протести цього року об’єднали доволі строкату палітру різних сил, і дія в коаліції суттєво сприяла збільшенню їхнього сумарного рейтингу. Можливо, це чи не найбільша можливість опозиції збільшити присутність у парламенті за останні роки. Чи зможуть вони отримати більшість? Шанси, безумно, є завжди, але швидше за все, такий варіант є сумнівним. До того ж, навіть якщо отримані голоси вдасться зберегти (а це буде вкрай важким завданням — бодай в Белграді, про віддалені периферійні округи десь на сході чи півдні вже не йдеться), соціологи віддають їм друге місце з результатом під 26%.

Чого чекати?

Перші роки становлення незалежної Сербії Петра І Карагеоргієвича сто років тому, сербська політика, на думку істориків, рухалася за «Начертаніями» Іллі Гарашаніна. В цьому програмовому тексті декларувалося бажання впливу на Чорногорію, північну Албанію (Косово), навіть включення до свого складу Боснії. Гарашанін відзначав: «Сербія ні з ким легше не досягне своєї цілі, як в союзі з Росією. Але лише в тому випадку, якби на вичерпно на повністю прийняла б умови Сербії». Вражаюче, але подібна тенденція в зовнішній (а відтак і внутрішній) політиці влади Сербії збереглася досі. Хоча потім Гарашанін додавав «Я не сподіваюся, що Росія колись щиро захоче ставитися до Сербії, все ж треба відмітити тут, яку користь це могло б нам принести».

Вочевидь, вибори 17 грудня мають проявити подальшу політику Сербії на ближчу перспективу. На виборах, певно, перемагає не той, за кого голосує більше людей, а той — чиє ім’я оголошує ЦВК. Опозиція вже заявила, що 11 останніх років результати виборів всі чули виключно з вуст Александара Вучича, вочевидь натякаючи на різноманітні фальсифікації. Підстави вважати, що подібна практика продовжиться є — на агітаційних мітингах СПП в якості охорони були помічені радикали з середовища криміналітету та футбольних хуліганів — їх і раніше використовувала влада для переслідування та залякування опонентів та журналістів. 

Опозиція висловилася досить однозначно: «цього року громадяни не повинні лягати спати, не дізнавшись, хто переміг. Це необхідно, оскільки фактично виключає можливість маніпулювання результатами».

Шанс на зміни продовжує жевріти. Ці вихідні в Сербії точно обіцяють бути гарячими та пристрасними.

Ігор Перенесієнко, Аналітичний центр балканських досліджень,

лектор Міжнародної сертифікатної програми з балканістики