Перекладач Ірина Маркова: "В Україні бракує перекладачів балканської літератури"

 Публікуємо інтерв'ю з перекладачкою з балканських мов Іриною Марковою, яке вийшло друком в журналі "Міст: Україна - Балкани" №3. На жаль, влітку 2025 року Ірина відійшла у засвіти, світла їй пам'ять.

Балкани – великий регіон. Але український читач обмежується дуже коротким списком балканських країн, зокрема колишньою Югославією. А знання про регіон обмежені. Хоча на українському книжковому ринку час від часу з’являються переклади творів балканських авторів.

Ірина Маркова – професійна перекладачка з балканських мов.  Вона закінчила Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедра слов’янської філології, спеціалізація хорватська мова й література, українська мова та література. Навчалася в Хорватії, виграла стипендію від міністерства освіти Хорватії, брала участь в культурних обмінах, а також була в професійних перекладацьких резиденціях у різних містах Хорватії, де займалася перекладами. Дебютною роботою була книга Іво Брешана «Азартні ігри з долею». 

Нещодавно Ірина разом з однодумцями заснувала видавництво, що спеціалізуватиметься на книжках авторів Балканського регіону. Назва видавництва незвичайна – «КоїМояКай». 

Як виникла ідея організувати видавництво в умовах війни? Здавалося б, не до книг…

Дуже завжди бракувало в Україні перекладів балканських книжок. Протягом останніх десяти років я активно співпрацюю з видавництвами. Для того, щоб видавництво зголосилося видати переклад книги, потрібно пройти багато кіл пекла. Балканська література дуже сильно відрізняється від інших літератур. Якщо з англомовною чи німецькомовною літературою працює багато видавництв, то балканська література більш вузькопрофільна, тому мало видавництв, які видають переклади з балканських мов. Ще можна знайти переклад текстів з хорватської мови, а от з боснійської чи чорногорської – дуже складно. 

А Балкани для українців абсолютно незвідані. Ми про них мало що знаємо. Тому і виникла ідея наприкінці 2022 року створити спеціалізоване видавництво, щоб на ситуацію певним чином впливати. Навіщо нарікати, що нам чогось не вистачає, а от самим спробувати зробити. 

Як давно Балкани увійшли у ваше життя?

У 2013 році Балкани ревно постукали в мої двері, коли я шукала університет, щоб вступити на навчання. Із самого початку я була твердо переконана, що це буде філологія і переклад. Я виросла в родині вчителів, перекладачів. Я не хотіла йти на надто популярну англійську філологію, це надто просто, а мені хотілося чогось цікавішого, хотілося певного виклику для себе. Російську та білоруську філологію я не розглядала взагалі, у мене ще в той час сформувалася певна нетолерація. У мене залишився вибір – хорватська, чеська та польська мови. Хорватська мова звучала, як щось незвідане. А вже під час навчання прийшло усвідомлення, що мій вибір був правильним. Балкани хочеться досліджувати і присвятити їм своє життя.

Згодом мені вдалося розширити свою любов до Балкан трошки більше географічно. Я більше дізналася про сербську культуру й літературу, потім додалися Боснія та Чорногорія, Словенія. Але Балкани великі і мені не завжди вистачає часу та можливостей повністю присвятити увагу всім країнам. Але я маю надію, що нам вдасться залучити перекладачів інших мов до видавництва і буде можливість повніше представити Балкани. Адже в уяві пересічного українця Балкани обмежують дуже коротким набором країн. 

Чи пам’ятаєте свій перший переклад?

Першими були переклади оповідань протягом першого року навчання, це була проба пера. А в квітні 2014 року мене та інших студентів відправили до Загреба на навчання для занурення в мовне середовище. У мене була мета придбати в Хорватії сучасний словник, адже ми користувалися досить старим сербо-хорватським 1972 року. У книгарні, коли я проходила повз полиці, на мене впала книжка сучасного хорватського автора Іво Брешана «Азартні ігри з долею». Я побачила в цьому знак, тому я придбала цю книгу і привезла із собою в Україну. На літні канікули я отримала завдання від свого улюбленого викладача Лесі Миколаївни Стеблини прочитати книгу мовою оригіналу. І ця книга стала моїм першим перекладом, над яким я працювала. Нам сказали перекласти шматок книги, але я взялася за переклад всієї книги. Над ним я працювала три місяці. Леся Миколаївна, побачивши мій переклад, порадила розвиватися в напрямку перекладу художньої літератури, оскільки, на її думку, в мене було розуміння художнього тексту. 

Молодому перекладачу складно увійти у видавничий світ. Тому всі наступні переклади я робила «в шухляду».  Я отримала понад сто відмов на свої пропозиції для видавництв. Лише в 2016 році переклад «Азартні ігри з долею» побачив світ. Він не став для мене комерційно вдалим, але я вважала успіхом, що він взагалі з’явився. Шкода, що цей текст не отримав достатньої уваги, не було презентації читацькій аудиторії, не було згадок в медіа.

Другий переклад, який став для мене переломним і посилив розуміння, що  я займаюся правильною справою свого життя, це була книга Мілєнка Єрґовича «Жертвам сниться велика воєнна перемога». Я отримала дозвіл від письменника на переклад його твору і запропонувала свою роботу видавництву «Комора». Ця книга сьогодні перекладена тільки українською мовою. Згодом Мілєнко Єрґович сказав, що у нього таке враження, наче він цей текст писав не лише для хорватів, а й для українців. 

Ви перекладаєте тільки сучасних авторів?

Особисто я так. Але у нашому видавництві ми хочемо перекладати не лише сучасних авторів, а й класичні вже твори. У нас є бажання перекласти твори румунських, македонських, албанських письменників. Ми активно шукаємо перекладачів. 

Чим ви керуєтеся, коли обираєте для перекладу певного автора і його твір?

Я не дивлюся на те, наскільки зірковий автор, наскільки в нього багато нагород, бо нагородити всіх достойних авторів неможливо. Звісно, це приємний бонус, коли ти оформлюєш обкладинку і зазначаєш, що автор має нагороди. Але не є вирішальним фактором, який впливає на те, яку книгу перекладати й друкувати. Перш за все має бути цікавий сюжет. Якщо текст чіпляє перекладача, то, певно, він буде цікавим іншим любителям Балкан. 

Наприклад, якщо взяти книгу за моїм перекладом Славенки Дракуліч «Ніби мене немає», то саме ця книга не була відома, знали більше інші книги цієї досить відомої авторки. А от книгу «Ніби мене немає» оминали увагою, бо це дуже складна тема – сексуальне насильство над жінками (воєнний злочин) під час воєн 90-х в Боснії та Хорватії. Від цього тексту відмовлялися, бо психологічно важко, і вважали, що читач не буде читати книгу. Але, на моє переконання, ця тема не мусить бути табуйована. 

Загалом Балкани багаті на різних авторів, які не відомі українському читачеві, але чекають на знайомство з ним. Наприклад, наше видавництво презентувало себе випуском книги Марини Вуйчич «50 цигарок на честь Єлени». Ця авторка вперше перекладена в Україні.

Я хотіла б згадати думки Умберто Еко про процес перекладу та його труднощі, про розуміння тексту: «а) треба шукати в тексті, що хотів сказати автор; б) треба шукати, що каже текст незалежно від намірів автора; в) треба шукати в тексті, що в ньому знаходить читач. Чи погоджуєтеся ви з цими думками, опираючись на власний перекладацький досвід?

Я не можу не погодитися з Умберто Еко (усміхається). Щоб книга була успішною, ти як перекладач не можеш розглядати її лише з однієї точки зору, однобоко. Можна видрукувати популярного автора, але його текст буде не найкращим. Робота над текстом – це завжди виклик. 

Наприклад, ми обговорювали в нашому видавництві дві наступні книги. Ми для себе вирішили, що головніший – текст. Це може бути абсолютно невідомий автор, молодий письменник, але це може бути дуже-дуже потужний текст. 

Але не кожен текст треба розбирати на молекули, щоб визначити, що тим текстом хотів сказати той чи інший автор. Колись Мілєнко Єрґович в розмові зі мною зауважив, що не в кожному тексті треба шукати приховані і глибинні сенси. Мені видається, що інколи письменник пише, бо він не може не писати, і не кожен твір я взялася б аналізувати з точки зору, а що ж письменник хотів цим сказати. Можливо це тому, що я більше перекладач, аніж літературознавець. А робота перекладача полягає в першу чергу в тому, щоб текст заговорив українською, максимально передати стиль, настрій, думки, які хотів донести письменник, а текст має бути органічним. В Ірен Роздобудько є книга «12», в якій є вислів: «мого імені історія не зберегла». Це дуже сильно описує перекладача. 

Але разом з тим мене цікавить особиста позиція письменника та їхні висловлювання в публічному просторі. Якщо позиція автора не йде врозріз з моїми цінностями та переконаннями, то мені стає набагато легше зрозуміти цього автора. І мені легше його перекладати. Я не змогла б перекладати деяких авторів, чиї твори направлені на російський інфопростір, тексти, в яких оспівується «вєлікій рускій мір». 

Наталія Малиновська

__________________________________

Якщо ви хочете придбати електронні варіанти часопису, напишіть на електронну адресу: balkanskihdoslidzen@gmail.com