Від редакції. У четвертому номері журналу "Міст: Україна - Балкани" опубліковано матеріал Олександра Вишнівського, українського миротворця 240 ОСБ, 1995 рік, Боснія і Герцеговина. Друкуємо для ознайомлення частину його спогадів.
У
цьому році виповнюється 30 років страшної трагедії в боснійському місті
Сребрениця – один із найбільших в історії злочинів проти людства. ( У першому номері журналу
«Міст: Україна – Балкани» читайте матеріал Катерини
Шимкевич «Геноцид білого кольору» –
ред.) 11 липня 1995 року армія боснійських
сербів захопила це місто, що на
північ від Жепи. Війська Республіки Сербської під командуванням генерала Ратко
Младича стратили тоді понад 8 тисяч боснійських мусульман чоловічої статі віком від 12 до 77 років.
Миротворчий контингент з Нідерландів кількістю майже 600 військових не зміг
запобігти трагедії – вони вийшли зі Сребрениці. Така ж доля очікувала і сусіднє
містечко Жепа, що за 20 км від Сребрениці. Але завдяки тому, що нашим українським
миротворцям вдалося домовитися про евакуацію мусульман із містечка Жепа, було
врятовано майже 10 тисяч людей. 10 тисяч врятованих людських життів!
Особовий склад 240 ОСБ, Боснія і Герцеговина, 1995 р.. Світлина:
власний архів автора.
Я був
учасником тих подій, бо у 1995 році у складі 240 ОСБ служив у миротворчих
українських силах ООН на території колишньої Югославії.
Службу там почав у січні 1995 року. Щоб потрапити до лав 240
батальйону, мені на той час потрібно було пройти необхідну військову
перепідготовку протягом двох з половиною місяців. Ми вивчали норми міжнародного
права та заходи застосування зброї, проходили фізичну і спеціальну підготовку.
Потім складав іспити, конкурс був 2-3 чоловіки на місце. Я успішно склав
екзамен і був зарахований до особового складу 240 ОСБ. У січні з аеропорту
«Миколаїв» ми вилетіли до Сараєва. Коли прилетіли, я разом з іншими військовими замінили тих, хто ніс там службу і в кого закінчився
контракт. Відбулася ротація.
У Сараєві наш батальйон дислокувався у казармах імені Броз Тіто. Це
старі двоповерхові будівлі, колишні югославські військові казарми. Тоді Сараєво
було анклавом, так званим острівцем безпеки.
Місто я майже
не бачив, тому що за декілька
днів нас перевели на чекпойнт – місце розташування миротворчого контингенту, де
наша рота мала виконувати поставлені завдання. Кожного дня я чув, як серби
обстрілюють місто. У ньому було багато цивільних бошняків, миротворці
забезпечували для них безпеку. За межами міста на цивільних чекала смерть, тому
міста та селища, де були зосереджені бошняки, називалися анклавами, і вони
перебували під захистом миротворчого контингенту. Але, як показав досвід
Сребрениці, це було не завжди так. Вся боснійська військова техніка та
військовий контингент знаходилися в місті, а за містом знаходилися серби, які
постійно обстрілювали його.
Окрім українського контингенту, в місті були французи та росіяни.
Особисто я з іноземними військовими ніде не перетинався, але частина
українських військових разом із французами виконували місії з порятунку цивільних від снайперів, так звані антиснайперські
операції, або такі операції проводились одноосібно. Росіяни участі в них не
брали. Антиснайперські операції – це заходи, коли цивільні мали змогу під прикриттям
військових покинути місце, де починав працювати сербський снайпер, який вбивав
мирних жителів. Сараєво знаходиться в низині, місто навіть під час війни
намагалося жити життя, проте сербські снайпери, які знаходилися на
висотах за межами міста, розстрілювали цивільних, які йшли містом у своїх
справах. На кожному великому перехресті чи площі стояв БТР із миротворцями.
Іноді військові працювали у відповідь на постріли снайпера, але здебільшого їх
головною задачею було вивести цивільних із зони ураження.
У Сараєві ми пробули три дні, після чого нас відправили до місця
несення служби. Наш чекпойнт розташовувався недалеко, приблизно за 35 км від
Сараєва. Ця територія була під контролем сербів,
біля села Кривоглавці. Такі чекпойнти були по всій лінії розмежування
ворогуючих сторін. Це – невелика територія,
обнесена мішками з піском у вигляді кола. На території було
два БТРи, чотири житлових вагончики, які були розміщені буквою
«П», у кожного із нас була легка стрілецька зброя. В наші задачі
входило вести спостереження за сербами:
якщо серби починали вести
вогонь, ми мали повідомити командування батальйону про їх дії. Повноважень про припинення таких дій сербів
ми не мали. Також у наш
обов’язок входило спостереження та
обхід території в радіусі 10 км, де ще знаходилася сербська військова техніка.
Олександр Вишнівський, миротворець,
240 ОСБ, 1995 рік,
Боснія і Герцеговина
_______________________
Щоб придбати друкований або електронний варіант примірника, напишіть на електронну адресу:
balkanskihdoslidzen@gmail.com
Ознайомитися зі змістом №4 журналу "Міст: Україна - Балкани" Ознайомитися зі змістом №3 журналу "Міст: Україна - Балкани"
Ознайомитися з випуском №2 журналу "Міст: Україна - Балкани".
Ознайомитися з випуском №1 журналу "Міст: Україна - Балкани"
Коментарі
Дописати коментар