Болгарія: протести проти системної корупції та відставка уряду

 

Болгарія. 10 грудня 2025 © Stoyan Nenov / Reuters

Політична криза, що розпочалася у Болгарії наприкінці 2025 року та завершилася відставкою уряду прем’єр-міністра Росена Желязкова, стала кульмінацією тривалих процесів внутрішньої нестабільності, корупційних скандалів та суспільного невдоволення. Вона вкотре продемонструвала крихкість болгарської політичної системи, що протягом останнього десятиліття характеризується частими виборами, нестійкими коаліціями та слабкою спроможністю урядів проводити послідовні реформи. Відставка кабінету Росена Желязкова на тлі масових протестів, звинувачень у непрозорості влади та зростання впливу олігархічних груп стала віддзеркаленням глибших структурних проблем, що виходять далеко за рамки поточної політичної кризи. Варто звернути увагу на те, що прем’єр-міністр Росен Желязков став шостим прем’єр-міністром за п’ять років, який пішов у відставку на фоні невдоволення громадськості корупцією та погано функціонуючою демократією.

Отож однією з головних причин падіння уряду стали масштабні антиурядові протести, які спалахнули через запропонований у листопаді бюджет на 2026 рік. Він передбачав підвищення податків і соціального забезпечення для працівників приватного сектору, підвищення зарплат і державних витрат та скорочення окремих видатків, що викликало гостру реакцію суспільства. Незважаючи на те, що уряд оперативно відкликав проєкт бюджету, протести на цьому не завершилися – вони трансформувалися у ширший рух проти корупції, впливу олігархів, зловживання владою та радикальної зміни моделі управління в Болгарії. Особливо гострою була критика на адресу політичних союзів у парламенті, зокрема співпраці уряду з Делянем Пеєвським, болгарським бізнесменом і політиком, який перебуває під санкціями США та Великої Британії за корупційні практики. Присутність таких фігур у парламентській більшості сприяла консолідації протестної енергії та підривала легітимність уряду в очах громадян.

Корупція залишається системною проблемою болгарського політичного ландшафту. Незважаючи на багаторічні заяви про боротьбу з нею, країна регулярно посідає останні місця серед держав ЄС у рейтингах верховенства права та прозорості влади. Антикорупційні інституції демонструють низьку ефективність, а вплив бізнес-еліт на судову систему та політичні процеси створює замкнене коло безвідповідальності. У цьому контексті відставка уряду Росена Желязкова, хоч і стала безпосередньою реакцією на економічне невдоволення та протестний тиск, водночас відображає глибший конфлікт між суспільним запитом на реформування системи та небажанням політичних еліт втрачати контроль над нею.

Після відставки уряду Росена Желязкова президент Болгарії Румен Радев має розпочати консультації з партіями щодо формування уряду та надати мандат на його формування найбільшій політсилі Народних Зборів, ГЄРБ Бойко Борисова. У разі невдачі цієї партії у формуванні коаліції мандат має перейти до другої найбільшої фракції – опозиційної «Продовжуємо зміни–Демократична Болгарія». Проте найімовірнішим сценарієм надалі є тимчасовий кабінет міністрів та чергові, уже восьмі з квітня 2021 року дострокові вибори, після того, як лідер ГЄРБ Бойко Борисов оголосив в п’ятницю 12 грудня, що «переформатування не буде», а друга за величиною партійна група чинного парламенту – «Продовжуємо зміни–Демократична Болгарія», також заявила, що не братиме участі в переговорах щодо нового уряду в рамках теперішніх Народних Зборів.

Політична нестабільність посилила й зовнішньополітичні ризики для Болгарії. Країна стоїть на порозі вступу до єврозони, запланованого на 1 січня 2026 року. Однак відсутність стабільного уряду та суспільні протести можуть поставити під загрозу технічну й фінансову готовність до цього кроку. Європейські інституції уважно стежать за ситуацією, оскільки перехід на євро вимагає бюджетної дисципліни, політичної злагодженості та високого рівня довіри з боку партнерів у ЄС. Часті зміни урядів та їхня слабка ефективність знижують міжнародний авторитет Болгарії та послаблюють її можливості впливати на загальноєвропейський порядок денний. Разом з тим, 12 грудня речник Європейської комісії заявив, що «усі необхідні рішення для вступу Болгарії до єврозони 1 січня 2026 року прийнято. Болгарія відповідає всім критеріям для прийняття єдиної валюти, і комісія вважає, що все йде за планом».

У регіональному контексті відставка уряду може сприяти загостренню конкуренції зовнішніх гравців за вплив у Болгарії. Країна традиційно є зоною перетину політичних інтересів ЄС, США, Туреччини та Росії. Остання, зокрема, намагається посилити свій вплив через енергетичні проєкти, медійні кампанії та підтримку проросійських політичних сил, таких як «Відродження»  Костадина Костадинова, що мають сталий електорат від виборів до виборів. Ослаблення центральної влади та корупційні скандали створюють передумови для активізації таких зовнішніх впливів, що може становити ризик для інтеграції країни у євроатлантичні структури.

Важливою складовою зовнішньої політики Болгарії залишається підтримка України у протистоянні російській агресії. Незважаючи на численні внутрішні кризи, Софія загалом дотримується спільної позиції ЄС щодо допомоги Києву, підтримує санкційний тиск на Росію та бере участь у загальноєвропейських оборонних ініціативах. Однак політична нестабільність може уповільнити ухвалення нових рішень щодо військової чи фінансової підтримки України, а зростання впливу популістських і проросійських сил у парламенті може звести до мінімуму проукраїнський консенсус, який, хоч і з труднощами, зберігався останніми роками. Проте, дивлячись на те, що протести мають в основному чітке проєвропейське та антиросійське забарвлення, для України це означає, що курс Софії навряд чи зміниться кардинально, але темп і масштаб двосторонньої взаємодії можуть зазнати тимчасових коливань.

У ширшому вимірі криза навколо уряду Росена Желязкова демонструє, що Болгарія перебуває на етапі політичної турбулентності, коли суспільство вимагає більшої прозорості, відповідальності та модернізації державних інституцій. Водночас політичні еліти не готові до рішучих змін, що спричиняє повторювані цикли недовіри, протестів та урядових відставок. Корупція, слабкість судової системи та залежність політичних рішень від інтересів окремих фінансових груп залишаються ключовими перешкодами на шляху до ефективного демократичного управління.

Отже, відставка уряду Росена Желязкова є не лише проявом чергової політичної кризи, а й симптомом глибших структурних дисфункцій у болгарській політичній системі. Подальший розвиток ситуації залежатиме від здатності нових насправді проєвропейських політичних сил, можливо тих, що зародяться під час протестів, сформувати стабільну коаліцію та запропонувати реалістичні антикорупційні реформи та відновити довіру громадян до інституцій влади. Очевидно, що все ж таки у зовнішньополітичному вимірі Болгарія залишатиметься важливим партнером ЄС і України, однак внутрішня нестабільність може послабити її роль у регіоні та обмежити стратегічні можливості в умовах загострення геополітичної конкуренції.

 

Євген Лизень,

стажер Аналітичного центру балканських досліджень