Геноцид білого кольору

 

Світлина з відкритих джерел

У геноциду, вчиненого боснійськими сербами в Сребрениця, є свій символ. Це квітка Сребрениці, яка має 11 пелюсток білого кольору та серцевину зеленого кольору. 11 пелюсток символізують день початку геноциду боснійських мусульман в анклаві Сребрениця, який станом на липень 1995 року декілька років вже була “зоною безпеки” ООН. 11 липня 1995 р. військовослужбовці Армії Республіки Сербської почали масові вбивства чоловіків та хлопчиків. Білий колір – це відсил до того, що це були невинні жертві війни, яку розв’язала Сербія, здійснивши агресію проти незалежної Боснії і Герцеговини.

Зелений колір серцевини – символ надії та справедливості. Саме їх вже багато років чекають близькі тих, хто став жертвами геноцидної політики Республіки Сербської та Сербії. Частково дочекалися, бо Ратко Младич та Радован Караджич, яких визнано організаторами та виконавцями цього жахливого злочину,  засуджені до довічного ув’язнення. Слободан Мілошевич - президент Югославії на момент вчинення геноциду в Сребрениці – теж був визнаний відповідальним за цей вид злочину. Утім, понести покарання він не встиг, бо помер у в’язниці в березні 2006 р. Над ним якраз тривав судовий процес.

Інші воєнні злочинці – Радислав Крстич (його першого засудили за геноцид у Сребрениці), Здравко Толімир, Драган Обренович, Любомир Боровчанин тощо - отримали різні терміни ув’язнення. Начальника Генерального штабу Югославської народної армії Момчило Перішича виправдали.

Але наявність за ґратами цих злочинців, не заспокоїло та не дало відчуття справедливості членам родин вбитих у Сребрениці. Керівництво Сербії та Республіки Сербської, яка за рішенням Дейтонських мирних угод (грудень 1995 р.) стала однією з ентитетів Боснії і Герцеговини, відкидають свою причетність до вчинення геноциду над боснійськими мусульманами і не визнають злочин геноцидом. Натомість, серби - і у Республіці Сербській (БіГ), і у Сербії шукають злочини, які підтвердили б, що проти них у 1990-х рр. боснійці, хорвати, косовські албанці чинили геноцид. Найбільш відомими спробами довести це була робота двох Міжнародних незалежних комісій – з розслідування страждань сербів у Сараєво у 1991-1995 рр. та з розслідування страждань усіх народів в околицях Сребрениці у 1992-1995 рр.

Очолював обидві комісії ізраїльський історик Рафаель Ізраелі, а членами були полковник у відставці Віктор Безрученко (росіянин), філолог Дарко Танаскович, психолог Лоренс Френч, журналіст Джузепе Захарія, доктор медицини Патрік Баріо. Створення комісій у 2019 р. погодив уряд Республіки Сербської, щоб довести факти злочинів проти боснійських сербів під час війни в БіГ у 1992-1995 рр.

Достовірність звітів, наданих комісіями у 2020 р., відкидають у Боснії і Герцеговині та Хорватії. Експерти цих країн писали про фальсифікацію даних, вибілювання сербів та їхньої політики відносно босняків та хорватів. Натомість голова комісій Ізраелі, російський полковник Безрученко та психолог Френч впевнені в правдивості зібраної інформації. Довіряти висновкам комісій не варто, бо кожна з перерахованих осіб відзначалася прихильністю до Сербії та сербів, звинувачувала НАТО у бомбардуванні території Сербії у 1999 р. Подібну політику сповідують і в росії, де сербів вважають єдиними жертвами війн 1990-х рр. В кремлі, як і в Белграді, вважають, що жертвами геноциду стали не босняки, а саме серби. Тому ані росія, ані Сербія не визнають події у Сребрениці 1995 р. геноцидом.

Хоча Скупштина Сербії у 2010 р. ухвалила Декларацію про засудження вбивства боснійських мусульман у Сребрениці. Але у документі не було визнано, що це геноцид та не зазначено, що злочин вчинено боснійськими сербами й під керівництвом Слободана Мілошевича, Ратко Младича і Радована Караджича. Автори Декларації закликали інші держави, які у 1990-ті роки воювали на території колишньої Югославії, визнати злочини проти сербів.

За таких умов говорити про те, що Белград чи Баня Лука (столиця Республіки Сербської, БіГ) визнали свою причетність до боснійсько-мусульманського геноциду, не доводиться. Після оприлюднення звітів міжнародних комісій під керівництвом Ізраелі риторика Сербії та Республіки Сербської почала загострюватися. Александар Вучич, президент Сербії, та Мілорад Додік, президент Республіки Сербської (БіГ) все активніше вдаються до політики ревізіонізму минулого, яка передбачає доведення того, що у 1990-ті роки серби у всіх країнах колишньої югославської федерації стали жертвами цілеспрямованого і планомірного знищення.

Підґрунтям для розвитку ревізіонізму минулого є і рішення Міжнародного кримінального суду, який у 2007 р. виніс рішення про відсутність прямої причетності Сербії до геноциду в Сребрениці. Судді МКС при цьому відзначили, що влада у Белграді на чолі із Слободаном Мілошевичем мала можливості зупинити вчинення геноциду, але не зробила цього. В заключному рішенні суду вказано, що Сербія не виконала умови статей Конвенції про попередження геноциду, не засудивши та не видавши обвинувачених у цьому страшному злочині.

Таким чином, МКС зняв усю відповідальність з Сербії за геноцид і сприяв подальшому розвитку ревізіонізму минулого, де серби вже себе позиціонують як жертви. Країна, яка здійснила агресію у 1991 р. проти Хорватії та у 1992 р. проти БіГ, вийшла “сухою з води”, а завдяки заключному рішенню міжнародної судової інстанції відбілила свої злодіяння.

Серби про свою причетність до геноциду у Сребрениці забули, Міжнародний кримінальний трибунал щодо колишньої Югославії не довів, що у БіГ керівництво Белграда та Баня Луки з самого початку війни у 1992 р. скоювало геноцид. Хоча наявними були інші ознаки геноциду – масове сексуальне насилля проти жінок, щоб змінити етнодемографічний склад населення БіГ, знищення чоловічого населення з тією ж метою, руйнування культурних, архітектурних, історичних боснійсько-мусульманських об’єктів, бомбардування Національної бібліотеки в Сараєво, де зберігалися унікальні документи з історії боснійського народу, примус босняків, як і хорватів, носити в захоплених містах і селах пов’язки на руках, щоб відрізнити їх від сербського населення, примусові депортації цивільних з боснійської території, організація концтаборів за етнічнорелігійною ознакою тощо.

Рішення Міжнародного кримінального трибуналу щодо колишньої Югославії про вчинення геноциду тільки в одному анклаві БіГ – Сребрениці - підтвердили і судді МКС. Неурядові організації у БіГ багато років збирають докази цілеспрямованого геноциду проти усього боснійського населення, співпрацюють з Міжнародним залишковим механізмом для кримінальних трибуналів (інституція, яка продовжує роботу МТКЮ після закриття основних справ), але перегляду справ не відбувається.

Міжнародна спільнота підійшла до питання Сребрениці досить прагматично. Визнали факт геноциду тільки в одному анклаві, щоб започаткувати процес примирення між босняками та сербами. На інше - закрили очі. Це підтверджують і умови Дейтонських мирних угод, які припинили в грудні 1995 р. війну в БіГ. Під тиском міжнародної спільноти боснійське керівництво погодилося на легалізацію сепаратистського утворення Республіки Сербської, віддавши їй 49% території країни. Це були ті міста, містечка, села, де з 1992 по 1995 роки боснійські серби за підтримки Белграда вбивали, ґвалтували, депортували цивільних; руйнували мечеті, бібліотеки, школи, історико-культурні об’єкти.

Надання боснійським сербам можливості мати свій ентитет у складі БіГ, за задумом міжнародних партнерів БіГ, мав би ліквідувати прояви сепаратизму у країні в майбутньому і створити багатоетнічну країну. Вийшло не зовсім так. Мілорад Додік, нинішній голова Республіки Сербської, вже багато років закликає боснійських сербів до відокремлення від іншої частини БіГ, постійно робить заяви щодо відповідальності боснійської влади у війні 1992-1995 рр. і повністю відкидає провину сербів у вбивстві мусульман Сребрениці.

Щороку у Меморіальному комплексі Поточари, де ховають жертв геноциду, звучать слова “ніколи знову”. Бажане видається за дійсне та ігнорує непокараність злочинців. Представники різних країн світу приїздять в Поточари і закликають до примирення, яке апріорі неможливе, допоки Додік, Вучич та серби не визнають власну причетність до геноциду у Сребрениці. Поки міжнародна спільнота говорить про примирення, прикриваючись квіткою Сребрениці, в Україні росія – ще одна країна-агресор – коїть геноцид проти цивільного населення. І намагається вмовити світ тиснути на українську владу щодо мирних перемовин, не визнаючи своєї провини за воєнні злочини, екоцид, геноцид, привласнення культурної спадщини.

Геноцид в Україні поки немає своїх “квіток”, але вже точно має колір, який вигадав Папа Римський Франциск. Понтифік закликав Україну підняти білий прапор і почати перемовини з росією, яка щодня спеціально вбиває мирних українців. Папа Римський запропонував сховати геноцид росіян під білим прапором. Але цього точно не буде. Геноцид і агресія росії мають колір крові, а покарання матиме кольори міжнародного правосуддя і національного прапору України. Злодіяння росіян, на відміну від злочинів сербів проти босняків, приховати не вдасться.

Катерина Шимкевич,

керівниця Аналітичного центру балканських досліджень