Реінтеграція Придністров’я в умовах зміни геополітичних парадигм: економічна інтеграція як основа нової стратегії Кишинева

 

Світллина з відкритих джерел

Проблема придністровського врегулювання залишається однією з найбільш тривалих і складних у сучасній європейській політиці безпеки, оскільки впродовж понад трьох десятиліть після збройного конфлікту 1992 р. Республіка Молдова намагається відновити територіальну цілісність, проте численні переговорні механізми не змогли змінити статус-кво. Однак, починаючи з 2022 р., під впливом зовнішніх та внутрішніх чинників, Кишинів здійснив радикальний перегляд підходів до реінтеграції, переходячи від багатостороннього переговорного процесу, який не забезпечив політичного врегулювання, до прагматичної політики економічної інтеграції та залучення Європейського Союзу як ключового партнера.

Історію спроб реінтеграції Придністров'я умовно можна поділити на три етапи.

Перший етап (1992–2005 рр.) розпочався з підписання 21 липня 1992 р. в Москві спільної «Угоди про принципи мирного врегулювання збройного конфлікту». Її підписали президенти Молдови та РФ Мірча Снєгур і Борис Єльцин у присутності так званого лідера Придністров'я Ігоря Смирнова. Документ започаткував так звану миротворчу місію, створив зону безпеки на Дністрі та встановив тристоронній контроль (молдовські, російські військові та придністровські формування) під керівництвом Об'єднаної контрольної комісії (ОКК). У травні 1997 р. було підписано Меморандум про основи нормалізації відносин між Республікою Молдова та Придністров'ям (відомий як Московський меморандум), який закріпив мирний формат врегулювання конфлікту, визначив принципи побудови «спільної держави» та закріпив статус сторін у переговорах (зокрема надав Придністров’ю статус окремої сторони переговорного процесу). Цей документ також надав сепаратистській владі право самостійно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, що згодом стало джерелом суперечок між сторонами. Проте, попри укладення численних документів, жоден із них не дав відчутного результату в процесі реінтеграції регіону.

Другий етап (2005–2022 рр.) розпочався зі створення переговорного формату «5+2» в вересні 2005 р. в складі п'яти постійних учасників (Молдова, Придністров'я, Росія, Україна, ОБСЄ) та ЄС і США в ролі спостерігачів. Також у 2005 р. Молдова ухвалила Закон про особливий статус Придністров'я, визначивши регіон як автономне утворення у складі країни. Ситуація почала змінюватися на практичному рівні в березні 2006 р., коли Україна запровадила нові митні правила, що фактично зобов’язало придністровські підприємства реєструватися в Молдові. Це рішення було сприйняте в Тирасполі як «економічна блокада», однак воно надало нового імпульсу процесу реінтеграції та сприяло легалізації діяльності економічних агентів регіону в правовому полі Молдови. Із 2009 р. почала діяти програма «малих кроків» за фінансування ЄС, спрямована на зміцнення довіри між берегами Дністра через спільні проекти у сфері бізнесу, інфраструктури та екології, причому фінансування цієї програми від етапу до етапу зростало. Проте підписання «Угоди про асоціацію Молдови з ЄС» разом з «Угодою про поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі (DCFTA)» у червні 2014 р. знову посилило розрив між берегами Дністра, оскільки Придністров'я побоювалося втрати до 30% зовнішньоторговельного обороту та вимагало окремої економічної угоди для регіону. У наступні роки Молдова неодноразово закликала до виведення російських військ з регіону, але ці заклики не мали практичних наслідків. У 2018 р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію A/RES/72/282, яка рекомендувала Російській Федерації вивести свої війська з території Придністров'я.

Третій етап (з 2022 р.) варто визначити як «революційний злам», оскільки після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну формат «5+2» втратив можливість повноцінного функціонування, і тепер Молдова робить ставку на пряму участь ЄС, поступово витісняючи РФ з переговорного процесу. Отримання Молдовою статусу кандидата на вступ до Євросоюзу значно посилило позиції Кишинева і відкрило нові можливості для економічного та політичного зближення, водночас зробивши проросійський вектор Тирасполя менш привабливим для місцевого бізнесу та населення. 

У 2025 р. після парламентських виборів, за результатами яких найбільшу кількість мандатів отримала проєвропейська партія «Дія та солідарність», ЄС почав дедалі більше пов’язувати процес європейської інтеграції Молдови з необхідністю просування реінтеграції придністровського регіону. У відповідь уряд країни в березні 2026 р. підготував неофіційний робочий документ («non-paper») під назвою «Основні підходи до процесу поступової реінтеграції придністровського регіону».

Цей документ загалом засвідчує радикальну зміну підходу Кишинева, адже він передбачає поступове поширення молдовського законодавства на Придністров'я та відхід від попередньої моделі, у межах якої особливий статус придністровського регіону розглядався як ключовий елемент політичного врегулювання.

Головна ідея полягає в тому, що пріоритетом стає фіскальна, митна та соціальна (загалом економічна) інтеграція, тоді як питання політичного статусу відкладається до завершального етапу процесу реінтеграції. Ключовими елементами цього плану є створення єдиного економічного простору через стандартизацію податків, акцизів і ПДВ, а також заснування Фонду конвергенції під управлінням ЄС для фінансування розвитку інфраструктури лівого берега за рахунок податків місцевого бізнесу, що має запрацювати з 1 січня 2027 р. Така політика поєднує стимули у вигляді соціальних виплат та інвестицій із умовним тиском через скасування податкових пільг.

Крім того, документ передбачає можливість запровадження тимчасової міжнародної цивільної адміністрації за балканським зразком, зокрема за моделлю Тимчасової адміністрації ООН для Східної Славонії, Барані та Західного Срема та відмову від формату «5+2», де домінувала РФ, на користь посиленої ролі ЄС та США в діалозі. Також важливим є те, що реінтеграція відтепер трактується не як повернення території, а насамперед як повернення громадян у конституційний простір Молдови, що змінює саму логіку процесу — від територіального виміру до гуманітарного та правового.

Щодо реалізації цієї стратегії, то починаючи з 2022 р. Молдова вже вжила низку заходів, які змінили статус-кво і мають конкретні практичні результати. На відміну від попередніх декларацій, йдеться про системну політику поступового залучення регіону до загальнонаціонального простору через економічні та соціальні важелі, що відповідає новій формулі реінтеграції «спочатку економіка, потім територія».

У митній сфері з 1 січня 2024 р., після набуття чинності нової редакції Митного кодексу Республіки Молдова, були скасовані багаторічні пільги для підприємців з придністровського регіону. Відтепер вони почали платити експортні мита на загальних підставах. За оцінками попереднього віце-прем'єра з реінтеграції Олега Серебряна, це мало забезпечити близько 100–120 млн леїв бюджетних надходжень на рік (за 2025 рік підприємці сплатили понад 160 млн леїв). Хоча Тирасполь кваліфікував цей крок як «економічну блокаду», Кишинів наголошує, що ці кошти спрямовуються на соціальні виплати та інвестиції в регіоні.

У соціальній сфері спостерігається суттєве зростання охоплення мешканців лівого берега державною соціальною підтримкою. У 2025 р. загальна сума соціальних виплат (медичне страхування, пенсії, допомоги) для мешканців регіону становила понад 138 млн леїв, а за перше півріччя 2026 р. – 76,3 млн леїв. При цьому кількість отримувачів соціальних виплат зросла більш ніж утричі порівняно з показником 2024 р., що свідчить про поступове включення населення лівого берега (та громадян Молдови) в загальнодержавну соціальну систему.

В освітній сфері відбувається щорічне збільшення фінансової підтримки 8 шкіл з румунською мовою викладання, які функціонують в умовах тиску з боку сеператистської адміністрації. У 2025 р. ця сума досягла рекордних 4,8 млн леїв, що більш ніж удвічі перевищує підтримку попередніх років. Крім того, збільшуються квоти для вступників із регіону до закладів вищої освіти Молдови. Загалом за останні 6 років через програми реінтеграції на підтримку освітніх закладів у придністровському регіоні та в зоні безпеки було спрямовано понад 48 млн леїв.

У податковій сфері в серпні 2026 р. Парламент Молдови ухвалив графік поетапного скасування податкових пільг для придністровських підприємців до 2030 р. Перший етап, який розпочинається з 1 вересня 2026 р. передбачає введення акцизів та ПДВ на підакцизні товари – алкоголь, тютюн, текстиль, метал. Наступні етапи передбачають поступове підвищення ставок: 2027 р. — 50 % від ставок, що діють на правому березі; 2028 р. — 75 %; 2029 р. — повне вирівнювання ставок акцизів; 2030 р. — уніфікація ставки ПДВ на рівні 20 %.

Також нововведенням у стратегії економічної інтеграції придністровського регіону стане створення Фонду конвергенції, який розпочне свою роботу з 1 січня 2027 р. Ця інституція акумулюватиме кошти для інвестування у розвиток соціальної сфери та інфраструктури лівого берега Дністра. Головним джерелом фінансування фонду будуть митні збори, акцизи та ПДВ, які придністровські компанії сплачуватимуть при імпорті та експорті товарів. Додаткове наповнення забезпечать гранти від міжнародних партнерів, а також цільові асигнування з державного бюджету Молдови. За оцінками Бюро політик з реінтеграції, повна реалізація цієї стратегії приноситиме додатково близько 3,3 млрд леїв до державного бюджету щороку, що створить циклічну систему фінансування розвитку регіону за рахунок самих придністровських підприємств. Віце-прем'єр з реінтеграції Валеріу Ківерь наголошує, що «Фонд конвергенції – це не лише про податки, а про турботу про людей і зменшення розриву в рівні життя між берегами Дністра».

Якщо говорити про результати, то для самої Молдови успішна реінтеграція регіону є здобуттям повного суверенітету над територією усієї країни та необхідною умовою для завершення шляху до європейського проєкту. Оскільки нині ЄС чітко сигналізує про важливість вирішення придністровського питання для європейської інтеграції Молдови, реінтеграція регіону може усунути одну з потенційних перешкод на шляху до членства. По-друге, це потенційне розширення економічних можливостей, адже сьогодні Молдова вже отримує митні надходження з лівого берега, але реінтеграція дозволить повністю ліквідувати «сіру економічну зону» та інтегрувати промисловий потенціал регіону в єдиний економічний простір, особливо враховуючи, що вже у 2025 р. близько 71% експорту придністровських підприємств спрямовувалося на ринок ЄС, а ключовими покупцями були Румунія, Польща та Італія, що свідчить про значну орієнтацію зовнішньої торгівлі регіону на європейський ринок. По-третє, це безпека та стабільність, оскільки ліквідація російського військового контингенту та боєприпасів у селищі Колбасна усуне військову загрозу, а Молдова перестане бути заручником енергетичних шантажів — реінтеграція дозволить придністровському регіону повністю відмовитися від непрозорих схем постачання газу через посередників, що є критичним для енергетичної незалежності.

Для Румунії реінтеграція Придністров'я в склад Республіки Молдова означатиме посилення політичного, безпекового та економічного впливу в регіоні, а також зміцнення культурних зв’язків через повернення в молдово-румунський культурний простір значної частини населення (приблизно 150-170 тис. осіб, що є етнічними молдованами), що має не лише символічне, а й практичне значення для консолідації етно-політичного простору. Як зазначив віце-прем'єр з реінтеграції Валеріу Ківерь, Румунія завжди відігравала важливу роль у процесі реінтеграції, навіть не будучи безпосереднім учасником, і «це країна, яка найкраще розуміє реалії Республіки Молдова, враховуючи спільне минуле, історію, мову, культуру та традиції». По-друге, це зміцнення безпекових позицій Румунії, оскільки виведення російських військ із Придністров'я знімає військову загрозу зі східного флангу НАТО, що дозволить їй відігравати ще більш активну роль у регіональній безпеці та посилить стратегічну стабільність у Чорноморському регіоні, адже, як підкреслила голова МЗС Румунії Оана Цою, «Європа має бути залучена до дискусій, особливо якщо йдеться про власну безпеку, яка безпосередньо пов'язана з тим, як відбуваються дискусії про мир». По-третє, це економічні вигоди: через тісні торговельні зв'язки з Молдовою, Румунія отримає можливість розширити присутність на молдовських ринках та отримати новий інвестиційний напрямок на лівому березі Дністра, а відновлення повного контролю над енергетичними маршрутами також сприятиме додатковій енергетичній безпеці Румунії, що особливо актуально в умовах сучасних геополітичних турбулентностей.

Для України реінтеграція Придністров'я в склад Республіки Молдова насамперед означатиме зменшення військової загрози на південно-західному напрямку та посилення регіональної безпеки. Російська військова присутність у Придністров'ї та розташований у Колбасній арсенал створюють потенційні ризики для Одеської області, і усунення цього плацдарму кардинально підвищить безпеку півдня України в умовах тривалої російсько-української війни. Голова МЗС України Андрій Сибіга наголошував, що «присутність російських військових на території Придністров'я є неприйнятною», а «безпека України та Молдови неподільна». По-друге, це відкриття транспортних та енергетичних коридорів, оскільки через Придністров'я проходять критичні логістичні маршрути, і може створити сприятливіші умови для безперешкодного транзиту товарів та енергоносіїв, що особливо важливо для українського експорту, який значною мірою залежить від стабільності західних транспортних артерій. У цьому контексті Київ вже допомагає Кишиневу через розвиток спільної прикордонної інфраструктури, зменшення залежності Молдови від російських енергоресурсів та спільну взаємодію на шляху до членства в ЄС. По-третє, це посилення європейського вектору України, особливо в контексті того, що Молдова та Україна рухаються до ЄС умовним «одним кейсом», і успішне вирішення придністровського питання також зміцнить співпрацю між Києвом та Кишиневом в різних сферах, зокрема в соціокультурній. Це створить додатковий імпульс для синхронізації реформ на шляху до європейської інтеграції та як зазначив голова МЗС України «українська сторона готова розглянути звернення дружньої Молдови щодо подальшої практичної співпраці, включаючи внесок у безпеку Молдови».

Отже, політика Молдови щодо реінтеграції Придністров'я за останні роки зазнала суттєвих змін, які проявляються у кількох ключових напрямах.

По-перше, Кишинів відмовився від безрезультатних багатосторонніх переговорів у форматі «5+2» на користь прагматичних економічних механізмів — фіскальної гармонізації, посилення митного контролю та створення Фонду конвергенції. Пріоритетом є економічна інтеграція: створення єдиного економічного простору через стандартизацію податків, акцизів і ПДВ, а також залучення придністровського бізнесу до загальнодержавної фіскальної системи. Політичне врегулювання та питання статусу регіону свідомо виносяться на фінал.

По-друге, відбувся кардинальний перехід від енергетичної залежності до незалежності. Починаючи з грудня 2022 р., правий берег повністю припинив закупівлі російського газу, перейшовши на європейські ринки, а завершення транзитної угоди між Україною та Росією наприкінці 2024 р. остаточно змінило енергетичний ландшафт регіону. Кульмінацією став енергетичний колапс у Придністров'ї з 1 січня 2025 р., коли «Газпром» припинив постачання. Це призвело до зупинки більшості промислових підприємств, віялових відключень електроенергії, перебоїв із централізованим опаленням та водопостачанням. Тирасполь згодом обрав нестабільну схему постачання через угорського трейдера за фінансування Росії, яка запрацювала з 14 лютого 2025 р. Протягом року криза набула хронічного характеру, що призводило до зупинки ключових підприємств і масових простоїв працівників. Це дало Кишиневу змогу проводити жорсткішу політику відносно регіону без огляду на енергетичний шантаж з боку Москви.

По-третє, почав змінюватись переговорний ландшафт – від формату «5+2», де домінувала Росія, до посилення ролі ЄС та використання формату «1+1» за посередництва ОБСЄ, що дозволяє Кишиневу витіснити Москву з переговорного процесу.

Водночас критичним викликом залишається баланс «пряника й батога». Фонд конвергенції, до якого з 1 січня 2027 р. мають спрямовуватися відповідні податкові надходження з придністровських підприємств та соціальні виплати для мешканців регіону мають компенсувати негативний соціально-економічний ефект від посилення податкового навантаження на підприємців регіону. Тирасполь вже кваліфікує ці кроки як такі, що «спровокують гуманітарну кризу». Без належного балансу існує ризик соціальної нестабільності в регіоні, що може знівелювати всі досягнення.

Головний підсумок полягає в тому, що реінтеграція Придністров'я перестала бути відкладеним питанням і стала одним із центральних пріоритетів Молдови, що матиме значний вплив на її європейську інтеграцію, регіональну безпеку та політичний розвиток. Успішність цього процесу залежатиме від здатності Кишинева поєднувати економічну раціональність із соціальною чутливістю, а також від подальшої політичної та фінансової підтримки з боку західних партнерів, без якої будь-які односторонні кроки можуть виявитися недостатньо ефективними в умовах збереження російського впливу в регіоні.

 

Гліб Скоков,

стажер Аналітичного центру балканських досліджень